Історія

 

        За археологічними розкопками на території Клеваня виявлено поселення доби бронзи та давньоруське городище. В додатку до „Повести временных лет” згадується населений пункт Коливань під 1113 роком. В другій половині ХІV ст., коли Волинь було захоплено Литвою, Клевань потрапив до володінь князя Гедиміна. З 1458 року Клевань належав князю М. Чарторийському. Для захисту своїх володінь князь 1475 року почав будувати тут кам’яний замок, оточений ровом з водою, який 1495 року добудував його син. Економічному і культурному розвиткові Клеваня сприяли як природні умови, так і географічне положення. Він знаходився на торгових шляхах, які йшли з Києва на Луцьк, Краків. В ті часи населення Клеваня торгувало хлібом, медом, худобою, ремісничими виробами. Часто бували тут іноземні купці. Про це свідчать знайдені на території Клеваня польські, литовські та чеські монети ХІV – XV століть. Після Люблінської унії Клевань входив до Луцького повіту Волинського воєводства Польщі. Католицька експансія після унії значно посилилася. Чарторийські, як і інші магнати, щоб зберегти свою владу й право на експлуатацію селян та міського населення,  зреклися православ’я і прийняли католицтво. В 1610 році Юрій Чарторийський  побудував у Клевані дерев’яний костьол, який 1630 року було перебудовано на кам’яний. Тоді ж було реставровано замок  у Клевані й разом  з костьолом передано колегії Єзуїтів. Цей замок з двома високими баштами-бійницями і брамою-в’їздом зберігся й донині. А разом з замком „збереглася” й легенда, яка передається з уст в уста. Легенда про те, як один з князів Чарторийських хотів женитися на красивій сільській дівчині, але вона йому відмовила, бо кохала іншого. Князь вирішив справити їм весілля в замку.  Щоб наказати дівчину і її коханого простого бідного хлопця, князь наказав  замурувати їх живими в день весілля в одному з маленьких приміщень підвалу. Кажуть, якщо опівночі прислухатись, і донині можна почути голоси нещасних.

    Тяжкий соціальний і національний гніт, який терпіли жителі Клеваня, був причиною того, що населення брало участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка, визвольній війні 1648 – 1654 років. У серпні 1648 року повстанці вигнали шляхту з містечка. Через 4 роки Клевань було спалено татарами, залишився лише замок. Це був страшний день 22 листопада 1652 року (за старим стилем). Біля п’яти сотень клеванчан поклали свої голови, захищаючи дідівську віру, рідну землю від нехристів. Ще одну легенду „ залишили” нам ті  часи. Легенда про те, що в час татарської навали за загадкових обставин зникла Благовіщенська церковка. Стояла вона внизу біля Крейдяної гори (колишньої вапельні), неподалік від річки Стубли. На місці тієї церкви з’явилося озерце, яке і до цих пір жителі Клеваня називають Безоднею. Чому Безодня? Бо немає дна. Взимку, в самий лютий мороз, вода в ньому не замерзає, а влітку – холодна. На святе Водохреща люди сюди проходили опівночі і брали свячену воду та вірили в її силу. За переказами з глибини землі було чути церковні дзвони. Магнати Чарторийські нещадно гнобили 234 селянські родини, кожна з яких змушена була відробляти 128 днів панщини. Крім того, селяни сплачували магнатам за осілість 8 злотих, подорожні – 2-4 злоті,  бджолину десятину, давали пряжу (від 5 до 20 пасм) з свого волокна, або замість кожного пасма – один гріш, а ткачі виготовляли феодалу  півсотки (50 аршин) полотна.

     В 1860 році Чарторийські продали Клевань з усіма маєтками удільному відомству. У замку певний час містилося управління маєтками, які належали царській родині. Скасування кріпосного права не поліпшало економічного становища трудового населення Клеваня, хоч з 1866 року він став волосним центром. Великого горя завдавали часті епідемії, пожежі. Так, пожежа 1871 року знищила 150 будинків з 256. Тоді ж згоріло 40 чоловік. Восени 1920 року Клевань знову захопила буржуазно-поміщицька Польща, аж до 18 вересня 1939 року. З липня 1941 року Клевань  окупували німецько-фашистські загарбники. Гітлерівці жорстоко розправлялися з жителями селища. Другого дня після загарбання Клеваня кати зігнали на базарну площу близько 200 чоловік (єврейської національності) і розстріляли їх з кулеметів. Всього у Клевані було знищено 2 тис. радянських військовополонених і мирних жителів та вивезено до Німеччини 24 чоловіки. 210 клеванців – учасників Великої Вітчизняної війни. 31 січня 1944 року після запеклих боїв був визволений другий Клевань, а 1 лютого Клевань-1. Нині в нашому селищі діють дві Братські могили: на території школи-інтернату та на місці загибелі 206 жителів єврейської національності.  

        Ще гриміли бої Великої Вітчизняної війни, коли на Рівненщину в березні 1944 року прибув евакогоспіталь № 3110, який розмістився в мальовничій місцевості на околиці селища Клевань у приміщенні колишнього санаторію для відпочинку польських офіцерів. Після закінчення війни, в березні 1946 року, евакогоспіталь №3110, згідно з постановою „Про поліпшення медичного обслуговування інвалідів Вітчизняної війни”, був перепрофільований в обласний госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни на 100 ліжок. На той час у госпіталі було лише два відділення: хірургічне на 80 ліжок і терапевтичне на 20 ліжок; працювали стоматологічний кабінет, лабораторія, рентген-кабінет, фізіотерапевтичний і кабінет лікувальної  фізкультури. Кістяк персоналу госпіталю склали шість лікарів, медсестри та адмінперсонал евакогоспіталю № 3110. Першим начальником госпіталю був майор медичної служби Михайло Ісаакович Гіверц. Лікарями госпіталю в 1946 році працювали: терапевти Петро Федорович Шпілєвий та Ольга Іванівна Кучеренко, хірург Марія Михайлівна Шпінькова. У терапевтичному відділенні лікувалися переважно хворі на туберкульоз легень та з наслідками поранення в грудну клітку. В хірургічному відділенні до 50-ти відсотків від загального числа становили хворі на хронічний остеомієліт, 30 відсотків – з ранами і трофічними виразками. За 1946 рік у хірургічному відділенні було прооперовано 67 хворих: проводилися видалення сторонніх тіл, операції з приводу остеомієліту, ампутації кінцівок, торакотомії, килосічення та інші. На виконання рішення Ради Міністрів УРСР від  06.07.1948 року Клеванський обласний госпіталь  для інвалідів Великої Вітчизняної війни перепрофільовано в міжобласний госпіталь санаторного типу для інвалідів Великої Вітчизняної війни  з закритою формою туберкульозу легень. З червня 1950 року начальником міжобласного госпіталю був призначений Микола Васильович Горбатенко. У березні 1953 року його замінив Степан Захарович Хасаян. Горбатенко і Хасаян – справжні сподвижники охорони здоров’я Рівненщини. У грудні 1957 року начальником госпіталю було призначено Сергія Денисовича Одарченка. За період його роботи (1957 – 1972 роки) зміцнилася і розширилася матеріально-технічна база закладу. Було побудовано 3-поверховий лікувальний корпус протитуберкульозного відділення на 100 ліжок і 4-квартирний житловий будинок. У 1972 -1986 роки начальником госпіталю був Станіслав Йосипович Муляр. У цей час продовжувала розширюватися матеріально-технічна база госпіталю. Було побудовано 3-і 4-поверхові лікувальні корпуси на 80 і 120 ліжок, побудовано також нове приміщення харчоблоку, дві їдальні, господарський корпус, котельню, очисні споруди, гаражі. З липня 1999р. до жовтня 2012р. Рівненський обласний госпіталь  для інвалідів Великої Вітчизняної війни (з 2009 року – комунальний заклад “Рівненський обласний госпіталь інвалідів війни” Рівненської обласної ради) очолював Григорій Онисимович Слива.  За час  його керівництва госпіталем було проведено реконструкцію лікувального корпусу №1 за новітніми європейськими технологіями, відремонтовано адміністративний корпус з актовою залою, харчоблок, господарський корпус і гаражі. Виконано великий обсяг робіт з благоустрою території госпіталю. Найбільшою подією в історії госпіталю стало відкриття 16 червня 2003 року ветеранського містечка з 41 будиночка. Ветерани у розмові називають госпіталь „раєм”, що прийшов до них через шість десятиріч.

В госпіталі постійно проводиться реконструкція та будівництво. В 2004 році розпочата реконструкція та будівництво фізіотерапевтичного відділення, яка в 2010 році була завершена.  Корпус  чотирьохповерховий, з басейном, сауною, відділенням  водних процедур та усіма кабінетами для сучасного фізіотерапевтичного  лікування.

Комунальний заклад “Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни” був створений в березні 1946 року в смт. Клевань, Рівненського р-ну, Рівненської обл., що за 25 км. від м. Рівне, як протитуберкульозний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни на базі військового евакогоспіталю № 3110 (1944 року). З 1966 року – це багатопрофільний лікувальний заклад потужністю на 280 ліжок, який надає допомогу ветеранам війни Рівненської області.

Cьогодні госпіталь багатопрофільний лікувальний заклад вищої акредитаційної категорії, методичний центр по організації надання медичної допомоги ветеранам війни в області. Основні показники діяльності Рівненського обласного госпіталю інвалідів війни знаходиться на рівні кращих показників серед госпіталів України. Госпіталь розташований в сосновому бору в екологічно чистій зоні. Територія становить 13,5 га. Щорічно в госпіталі лікується більше п’яти тисяч ветерані війни. Під час лікування ветерани війни отримують якісну, кваліфіковану медичну допомогу. Госпіталь знаходиться на повному державному забезпеченні, медична допомога надається безкоштовно. Стаціонарні відділення повністю забезпечені необхідними сучасними медикаментозними препаратами та обладнанням. Постійно впроваджуються новітні методи лікування та діагностики.

З 2014 року госпіталь перейменований в комунальний заклад “Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни”, в якому начальником госпіталю нині є Бурачик Андрій Іванович, а помічниками – заступники начальника госпіталю по медичній частині Киричук Оксана Володимирівна, з економічних питань – Гладко Надія Феодосіївна.

На сьогодні госпіталь – це багатопрофільний медичний заклад потужністю у 240 ліжок-місць, який надає висококваліфіковану медичну допомогу ветеранам війни і особам, прирівняним до ветеранів за пільгами, а також є організаційно-методичним центром з організації медичного обслуговування ветеранів у Рівненській області.

На протязі року лікується та оздоровлюється 5200 ветеранів війни з усієї області. Зараз у госпіталі функціонують такі стаціонарні відділення:

  • терапевтичне відділення №1 на 40 ліжок, з них 15 терапевтичних і 25 реабілітаційних (зав. відділення – Тамара Леонідівна Пендела);
  • терапевтичне відділення №2 на 40 ліжок,  з них 15 терапевтичних і 25 реабілітаційних (зав. відділення – Оксана Василівна Рудь);
  • неврологічне відділення №1 на 40 ліжок, з них 15 неврологічних і 25 реабілітаційних (зав. відділення – Вікторія Іванівна Шмалюх);
  • неврологічне відділення №2 на 40 ліжок, з них 15 неврологічних і 25 реабілітаційних (зав. відділення – Руслана Олександрівна Климович);
  • кардіологічне відділення на 50 ліжок (зав. відділення – Богдана Петрівна Крижовець);
  • урологічне відділення на 30 ліжок (зав. відділення – Роман Ярославович Мотовиляк);
  • відділення анестезіології та реанімації (зав. відділення – Олександр Миколайович Левчук);
  • поліклінічне відділення  (зав. відділення – Володимир Антонович Пендела);
  • фізіотерапевтичне відділення з кабінетом лікувальної фізкультури (зав. відділення – Тімраз Мохаммед Аднан).

У госпіталі також функціонують:

  • клініко-діагностична лабораторія;
  • діагностичне відділення (зав. відділення – Олена Борисівна Мотовиляк);
  • стоматологічне відділення із зубопротезним кабінетом (зав. відділення – Анатолій Миколайович Крагель).
  • інформаційно-аналітичний відділ (зав. відділу – – Мартинова Алла Василівна)

Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни один з найбільших на Україні (на 10 тис. ветеранів війни припадає 40,4 госпітальних ліжок (по Україні – 29,7). Крім цих ліжок в області розгорнуто ще 300 ліжок для  лікування ветеранів війни  в центральних районних лікарнях. В госпіталі працює церква, бібліотека, аптека та магазин, що дає змогу хворим задовольнити як матеріальні так і духовні потреби. Колектив госпіталю в своїй роботі велику увагу приділяє культурно масовій роботі. Організована художня самодіяльність – народний аматорський камерний хор та ансамбль «Криниченька». Для хворих, що знаходяться на лікуванні в госпіталі постійно організовуються зустрічі з представниками органів влади: управлінням праці та соціального захисту населення, управлінням охорони здоров’я, пенсійним фондом, управлінням юстиції і т.д.