fbpx
ЦІЛОДОБОВО БЕЗ ВИХІДНИХПОНЕДІЛОК-НЕДІЛЯ 00:00-23:59097 686 9150ogiv@ukr.netс-ще. Клевань, вул. Деражненська, 39Рівненська область


Blog

СТАТТІ

img_5420_1-1200x800.jpg

Хірургічна допомога в Рівненському обласному клінічному госпіталі охоплює різні напрямки хірургії. У госпіталі надають спеціалізовану допомогу пацієнтам із захворюваннями, травмами та іншими станами, що можуть потребувати хірургічного втручання.

Фахівці працюють із різними клінічними випадками, а метод лікування визначається індивідуально після огляду, обстеження та оцінки стану пацієнта.

Основні напрямки хірургічної допомоги

На базі госпіталю представлені такі хірургічні напрямки:

  • загальна хірургія, ургентна та планова;
  • лапароскопічна хірургія;
  • пластична та реконструктивна хірургія;
  • мікрохірургія;
  • судинна хірургія та флебологія;
  • проктологія;
  • травматологія;
  • урологія.

Кожен із напрямків охоплює відповідний спектр захворювань, травм та станів, які можуть потребувати консервативного або оперативного лікування.

Як обирається метод лікування

Не кожне захворювання чи травма потребує операції. Рішення щодо необхідності оперативного втручання приймається після огляду пацієнта, оцінки його стану та результатів необхідних обстежень.

Залежно від клінічної ситуації лікар визначає найбільш доцільний метод лікування та, за наявності показань, обирає відповідний вид оперативного втручання.

Хірургічна допомога в госпіталі включає лікування за різними спеціалізованими напрямками відповідно до стану та потреб пацієнта.


chatgpt-image-26-serp.-2026-r.-09_34_05-1200x800.png

Плевральне дренування — це малоінвазивна процедура, під час якої в плевральну порожнину встановлюють спеціальну дренажну трубку для відведення повітря або патологічної рідини, зокрема крові чи гною.

Процедура застосовується при різних захворюваннях і станах, які супроводжуються накопиченням повітря або рідини в плевральній порожнині. Основна мета дренування — усунути патологічний вміст, сприяти розправленню легені та полегшити симптоми.

Що таке плевральне дренування

Плевральне дренування, або встановлення плеврального дренажу, передбачає введення спеціальної трубки через грудну стінку в плевральну порожнину.

Дренаж під’єднують до спеціальної системи, яка забезпечує відведення повітря або рідини. Залежно від причини встановлення дренажу та стану пацієнта лікар визначає необхідний спосіб його функціонування.

Плевральний дренаж може залишатися встановленим протягом певного часу, поки зберігається медична необхідність у відведенні повітря або рідини.

Коли може бути рекомендоване плевральне дренування

Плевральне дренування може застосовуватися при:

  • пневмотораксі — накопиченні повітря в плевральній порожнині;
  • гемотораксі — накопиченні крові в плевральній порожнині;
  • емпіємі плеври — накопиченні гною в плевральній порожнині;
  • значному або інфікованому плевральному випоті;
  • накопиченні рідини після травм;
  • післяопераційному накопиченні повітря або рідини;
  • інших станах, за яких необхідне відведення повітря або рідини з плевральної порожнини.

Не кожне накопичення повітря або рідини потребує встановлення дренажу. Тактика лікування залежить від причини патологічного процесу, його обсягу, симптомів та загального стану пацієнта.

Як діагностують стани, що потребують дренування

Перед встановленням плеврального дренажу лікар оцінює стан пацієнта та результати необхідних діагностичних досліджень.

Для визначення наявності та характеру патологічного процесу можуть застосовуватися:

  • рентгенографія органів грудної клітки;
  • ультразвукове дослідження;
  • комп’ютерна томографія;
  • лабораторні дослідження;
  • інші методи за показаннями.

Якщо дренування необхідне через накопичення плевральної рідини, ультразвукове дослідження допомагає визначити її локалізацію та обрати безпечне місце для встановлення дренажу. У невідкладних ситуаціях тактика може визначатися залежно від стану пацієнта.

Результати обстежень допомагають лікарю визначити необхідність дренування, спосіб його проведення та подальшу тактику лікування.

Як проходить плевральне дренування

Перед процедурою лікар визначає місце встановлення дренажу з урахуванням результатів обстеження та клінічної ситуації.

Місце доступу обробляють антисептичним розчином та проводять місцеве знеболення.

Через невеликий доступ у грудній стінці лікар встановлює дренажну трубку в плевральну порожнину. Після цього її під’єднують до спеціальної системи для відведення повітря або рідини.

При дренуванні плевральної рідини місце встановлення дренажу визначають із використанням ультразвукового контролю, якщо це можливо та відповідає клінічній ситуації. При пневмотораксі ультразвуковий контроль потрібен не в усіх випадках.

Після встановлення дренажу лікар контролює його роботу та стан пацієнта. За необхідності проводяться контрольні обстеження.

Тривалість дренування залежить від причини його встановлення, кількості та характеру вмісту, що відводиться, а також від динаміки стану пацієнта.

Підготовка до плеврального дренування

Підготовка залежить від стану пацієнта та невідкладності процедури.

Перед плановим втручанням лікар проводить огляд та визначає необхідний обсяг обстеження. Можуть призначатися рентгенографія, ультразвукове дослідження, комп’ютерна томографія, лабораторні та інші дослідження.

Пацієнту необхідно повідомити лікаря про лікарські препарати, які він приймає, особливо про препарати, що впливають на згортання крові, а також про алергічні реакції та супутні захворювання.

При невідкладних станах плевральне дренування може проводитися без тривалої попередньої підготовки, оскільки своєчасне лікування має пріоритет.

Відновлення після плеврального дренування

Після встановлення дренажу лікар контролює стан пацієнта, роботу дренажної системи та кількість і характер вмісту, що відводиться.

Дренаж залишається встановленим доти, доки зберігається медична необхідність у відведенні повітря або рідини. Після припинення необхідності в дренуванні лікар визначає час його видалення.

Після процедури пацієнт отримує рекомендації щодо фізичної активності, догляду за місцем встановлення дренажу та подальшого спостереження.

Тривалість відновлення залежить насамперед від основного захворювання або стану, через який виникла потреба в плевральному дренуванні.

Можливі реакції та ускладнення

Як і будь-яка інвазивна процедура, плевральне дренування може супроводжуватися певними ризиками.

Після встановлення дренажу можливі:

  • біль або дискомфорт у місці його встановлення;
  • незначна кровотеча або синець;
  • подразнення шкіри;
  • інфекція в ділянці введення дренажу;
  • зміщення або порушення роботи дренажу;
  • рідше — інші ускладнення.

Ризик ускладнень залежить від причини проведення процедури, способу її виконання, загального стану пацієнта та інших індивідуальних факторів.

Коли потрібно звернутися до лікаря

Після встановлення плеврального дренажу важливо повідомляти лікаря про погіршення самопочуття або появу нових симптомів.

Особливо важливо звернутися за медичною допомогою при:

  • раптовій або вираженій задишці;
  • сильному або наростаючому болю в грудях;
  • значній кровотечі;
  • підвищенні температури тіла;
  • почервонінні, набряку або появі виділень із місця встановлення дренажу;
  • випадковому зміщенні або випадінні дренажної трубки;
  • припиненні або різкій зміні відведення повітря чи рідини;
  • інших симптомах, які викликають занепокоєння.

Плевральне дренування в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі плевральне дренування проводиться за медичними показаннями після оцінки стану пацієнта та необхідного обстеження.

Лікар визначає необхідність встановлення дренажу, місце його введення та подальшу тактику лікування відповідно до клінічної ситуації.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.


chatgpt-image-26-serp.-2026-r.-09_16_59-1200x800.png

Плевральна пункція — це малоінвазивна процедура, під час якої лікар отримує доступ до плевральної порожнини за допомогою спеціальної голки. Процедуру проводять для діагностики причин накопичення рідини в плевральній порожнині або для її видалення з лікувальною метою.

Накопичення рідини між листками плеври називається плевральним випотом. Воно може виникати з різних причин, тому важливо не лише видалити рідину, а й визначити захворювання або стан, який спричинив її появу.

Що таке плевральна пункція

Плевральна пункція, або торакоцентез, передбачає введення спеціальної голки через грудну стінку до плевральної порожнини.

Процедура може мати дві основні цілі:

  • діагностичну — отримання зразка плевральної рідини для лабораторного дослідження;
  • лікувальну — видалення частини плевральної рідини для зменшення її кількості та полегшення симптомів.

За результатами аналізу плевральної рідини лікар може отримати додаткову інформацію про причину її накопичення та визначити подальшу тактику лікування.

Коли може бути рекомендована плевральна пункція

Плевральна пункція може бути рекомендована при виявленні плеврального випоту, особливо якщо причина його появи не встановлена або пацієнт має виражені симптоми.

Процедура може проводитися при:

  • накопиченні значної кількості рідини в плевральній порожнині;
  • задишці або відчутті нестачі повітря, пов’язаних із плевральним випотом;
  • болю або дискомфорті в грудній клітці;
  • необхідності визначити причину накопичення плевральної рідини;
  • підозрі на інфекційний або запальний процес;
  • необхідності отримання матеріалу для лабораторного дослідження;
  • повторному накопиченні плевральної рідини;
  • інших медичних показаннях.

Не кожен плевральний випіт потребує пункції. Рішення про проведення процедури приймається лікарем після оцінки клінічної ситуації та результатів обстеження.

Як діагностують плевральний випіт

Для визначення наявності рідини в плевральній порожнині можуть застосовуватися різні методи діагностики.

Ультразвукове дослідження органів грудної клітки дозволяє виявити плевральний випіт, оцінити його обсяг і локалізацію та допомогти визначити безпечне місце для проведення пункції.

Також за показаннями можуть проводитися рентгенографія або комп’ютерна томографія органів грудної клітки.

Після отримання плевральної рідини її можуть направити на лабораторні дослідження. Аналіз допомагає оцінити її характеристики та визначити подальшу тактику залежно від клінічної ситуації.

Як проходить плевральна пункція

Перед процедурою пацієнта розміщують у положенні, яке забезпечує зручний і безпечний доступ до необхідної ділянки грудної клітки.

Місце пункції обробляють антисептичним розчином та проводять місцеве знеболення.

Після цього лікар вводить спеціальну голку через грудну стінку до плевральної порожнини. Залежно від мети процедури отримують невелику кількість рідини для дослідження або видаляють більший її об’єм для зменшення симптомів.

За показаннями плевральна пункція може виконуватися під ультразвуковим контролем. Це допомагає визначити розташування рідини та обрати місце доступу.

Тривалість процедури залежить від її мети, обсягу втручання та стану пацієнта.

Підготовка до плевральної пункції

Перед проведенням процедури лікар оцінює стан пацієнта та визначає необхідний обсяг обстеження.

Залежно від клінічної ситуації можуть проводитися:

  • ультразвукове дослідження;
  • рентгенографія органів грудної клітки;
  • комп’ютерна томографія за показаннями;
  • лабораторні дослідження;
  • інші обстеження залежно від клінічної ситуації.

Пацієнту необхідно повідомити лікаря про лікарські препарати, які він приймає, особливо про препарати, що впливають на згортання крові, а також про алергічні реакції та супутні захворювання.

Індивідуальні рекомендації щодо підготовки пацієнт отримує від лікаря.

Відновлення після плевральної пункції

Після плевральної пункції лікар оцінює стан пацієнта та, за потреби, проводить контрольне обстеження.

У місці пункції може спостерігатися нетривалий біль або дискомфорт. Подальші рекомендації залежать від причини проведення процедури та загального стану пацієнта.

Якщо пункція була проведена для видалення значного об’єму рідини, лікар оцінює стан пацієнта після її проведення та визначає подальшу тактику лікування.

Важливо пам’ятати, що плевральна пункція усуває або допомагає дослідити наслідок основного патологічного процесу, але не завжди усуває причину накопичення рідини. Подальше лікування визначається залежно від встановленого діагнозу.

Можливі реакції та ускладнення

Як і будь-яка інвазивна процедура, плевральна пункція може супроводжуватися певними ризиками.

Після процедури можливі:

  • локальний біль або дискомфорт у місці пункції;
  • невелика кровотеча або синець;
  • рідше — інші ускладнення, пов’язані з проведенням процедури.

Одним із рідкісних, але важливих ускладнень є пневмоторакс — потрапляння повітря в плевральну порожнину, що може призвести до часткового або повного спадання легені.

Для зменшення ризику ускладнень лікар оцінює стан пацієнта перед процедурою та визначає найбільш безпечний спосіб її проведення.

Коли потрібно звернутися до лікаря

Після плевральної пункції необхідно звернутися до лікаря при появі або посиленні симптомів.

Особливо важливо звернутися за медичною допомогою при:

  • вираженій або раптовій задишці;
  • сильному або наростаючому болю в грудях;
  • значній кровотечі з місця пункції;
  • вираженому запамороченні або слабкості;
  • підвищенні температури тіла;
  • інших симптомах, які викликають занепокоєння.

Плевральна пункція в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі плевральна пункція проводиться за медичними показаннями після необхідного обстеження.

Перед процедурою лікар оцінює стан пацієнта, результати діагностичних досліджень та визначає мету проведення пункції.

Залежно від клінічної ситуації плевральну рідину можуть направити на лабораторне дослідження, а її видалення може сприяти зменшенню задишки та іншого дискомфорту.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.


chatgpt-image-17-serp.-2026-r.-16_39_49-1200x800.png

Склеротерапія є малоінвазивним методом лікування варикозно змінених вен. Під час процедури у вену вводять спеціальний препарат, склерозант, який пошкоджує внутрішню оболонку судини та сприяє її закриттю. Згодом організм поступово заміщує оброблену вену сполучною тканиною.

Метод може застосовуватися для лікування окремих варикозних вен і приток, а також як частина комплексного лікування варикозної хвороби. Вибір методу залежить від особливостей венозної системи та результатів обстеження.

Що таке склеротерапія

Під час склеротерапії лікар вводить склерозант безпосередньо у варикозно змінену вену. Препарат викликає контрольовану реакцію стінки судини, унаслідок чого вена закривається і кров перестає проходити через неї.

Залежно від розміру та характеристик вени можуть використовуватися різні форми склерозанта, зокрема рідкий препарат або піна.

При ультразвуково-керованій пінній склеротерапії введення препарату здійснюється під контролем УЗД. Це дозволяє лікарю бачити вену та контролювати введення склерозанта.

Коли може бути рекомендована склеротерапія

Склеротерапія може застосовуватися при:

  • варикозно розширених поверхневих венах;
  • окремих варикозних притоках;
  • симптомах варикозної хвороби;
  • болю та дискомфорті в ногах;
  • відчутті тяжкості та втоми в нижніх кінцівках;
  • необхідності додаткового лікування після іншого втручання.

Конкретні показання залежать від анатомії вен та характеру порушення венозного кровотоку.

При підтвердженому патологічному рефлюксі в магістральних поверхневих венах сучасні рекомендації передбачають вибір між різними методами лікування залежно від клінічної ситуації. До них належать ендотермальна абляція, ультразвуково-керована пінна склеротерапія та хірургічне лікування.

Як діагностують варикозну хворобу

Перед вибором методу лікування лікар проводить огляд та оцінює стан венозної системи.

Основним методом обстеження є ультразвукове дуплексне сканування вен нижніх кінцівок. Воно дозволяє оцінити будову вен, напрямок кровотоку, наявність патологічного венозного рефлюксу та визначити вени, які потребують лікування.

За результатами обстеження лікар визначає оптимальну тактику лікування.

Як проводиться склеротерапія

Перед процедурою лікар визначає вени, які підлягають лікуванню.

Під час втручання через тонку голку у варикозно змінену вену вводиться склерозант. Якщо процедура проводиться під контролем УЗД, лікар у реальному часі контролює положення голки та поширення препарату у вені.

Склерозант впливає на внутрішню поверхню вени, після чого її стінки змикаються. З часом оброблена вена поступово змінюється та заміщується сполучною тканиною.

За одну процедуру може бути оброблено більше однієї вени. У деяких випадках для досягнення бажаного результату можуть знадобитися повторні сеанси.

Склеротерапія та інші методи лікування варикозу

Склеротерапія є одним із методів лікування варикозної хвороби. Вона не завжди використовується як самостійне лікування.

Залежно від результатів ультразвукового обстеження лікар може рекомендувати склеротерапію, мініфлебектомію, ендовенозне лікування або поєднання декількох методів.

При патологічному рефлюксі в магістральних венах вибір методу залежить від того, який вид втручання є найбільш доцільним для конкретного пацієнта.

Підготовка до процедури

Перед склеротерапією лікар проводить необхідний огляд та визначає обсяг обстеження.

Основним дослідженням є ультразвукове дуплексне сканування вен нижніх кінцівок.

Пацієнту важливо повідомити лікаря про лікарські препарати, які він приймає, супутні захворювання, алергічні реакції та попередні втручання на венах.

Індивідуальні рекомендації щодо підготовки до процедури пацієнт отримує від лікаря.

Відновлення після склеротерапії

Після процедури лікар надає рекомендації щодо фізичної активності, догляду за місцями ін’єкцій та використання компресійного трикотажу.

Після склеротерапії можуть виникати тимчасові синці, ущільнення або зміна кольору шкіри в ділянці оброблених вен. Такі прояви поступово зменшуються.

Тривалість відновлення залежить від обсягу лікування та індивідуальних особливостей пацієнта.

Важливо дотримуватися рекомендацій лікаря щодо фізичної активності та контрольних оглядів.

Мета лікування

Основними цілями склеротерапії є:

  • закриття патологічно змінених вен;
  • зменшення симптомів варикозної хвороби;
  • зменшення видимих проявів варикозу;
  • покращення стану венозної системи;
  • зменшення дискомфорту та відчуття тяжкості в ногах.

Лікування не виключає можливості появи нових варикозних вен у майбутньому. У деяких пацієнтів може знадобитися повторне лікування.

Можливі реакції після процедури

Після склеротерапії можуть спостерігатися:

  • синці в місцях введення препарату;
  • тимчасове ущільнення вздовж обробленої вени;
  • зміна кольору шкіри;
  • локальний дискомфорт;
  • поява невеликих поверхневих судин.

Рідше можуть виникати інші ускладнення. Тому після процедури важливо дотримуватися рекомендацій лікаря та звертатися за медичною допомогою у разі появи незвичних або виражених симптомів.

Коли потрібно звернутися до лікаря

Консультація фахівця рекомендована при появі:

  • варикозно розширених вен;
  • болю або дискомфорту в ногах;
  • відчуття тяжкості чи втоми;
  • набряків нижніх кінцівок;
  • свербежу або змін шкіри в ділянці гомілок;
  • ущільнення чи болючості вздовж вени.

Особливо важливо звернутися до лікаря при кровотечі з варикозної вени, появі виразки або виражених змінах шкіри.

Склеротерапія в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі проводиться склеротерапія за медичними показаннями.

Перед лікуванням пацієнт проходить необхідне обстеження, після чого лікар оцінює стан венозної системи та визначає оптимальну тактику лікування.

За потреби склеротерапія може застосовуватися у поєднанні з іншими методами лікування варикозної хвороби.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.

Для планового звернення необхідне електронне направлення від сімейного лікаря або профільного спеціаліста.


chatgpt-image-17-serp.-2026-r.-16_17_35-1200x800.png

Варикозне розширення вен нижніх кінцівок може проявлятися появою звивистих і розширених поверхневих вен, болем, відчуттям тяжкості, втомою та набряками ніг. Для лікування варикозної хвороби використовують різні методи, вибір яких залежить від стану венозної системи та особливостей захворювання.

Мініфлебектомія — це малоінвазивний хірургічний метод видалення варикозно змінених поверхневих вен через невеликі проколи шкіри.

Процедура може застосовуватися для видалення окремих варикозних вен і приток та в певних випадках поєднуватися з іншими методами лікування варикозної хвороби.

Що таке мініфлебектомія

Під час мініфлебектомії варикозно змінену поверхневу вену видаляють через невеликі проколи за допомогою спеціальних хірургічних інструментів.

На відміну від традиційного хірургічного видалення великих вен через розрізи, мініфлебектомія передбачає невеликі доступи до окремих ділянок варикозно змінених вен.

Метод найчастіше застосовують для лікування видимих варикозних приток, які можуть залишатися після лікування основної патологічної вени або потребувати окремого втручання.

Коли може бути необхідна мініфлебектомія

Мініфлебектомія може бути рекомендована при:

  • виражених варикозно розширених поверхневих венах;
  • варикозних притоках;
  • локальному болю або дискомфорті в ділянці змінених вен;
  • відчутті тяжкості та втоми в ногах;
  • інших симптомах, пов’язаних із варикозною хворобою;
  • необхідності видалення окремих варикозних вен у межах комплексного лікування.

Не кожному пацієнту з варикозом потрібна мініфлебектомія. Перед вибором методу лікування лікар оцінює стан поверхневої та глибокої венозної системи.

Як діагностують варикозну хворобу перед процедурою

Перед лікуванням важливо визначити, які саме вени мають патологічний кровотік та чи є венозний рефлюкс.

Основним методом обстеження є ультразвукове дуплексне сканування вен нижніх кінцівок. Воно дозволяє оцінити анатомію вен, напрямок кровотоку, наявність патологічного рефлюксу та спланувати подальше лікування.

За результатами обстеження лікар визначає, чи достатньо мініфлебектомії, чи необхідне додаткове лікування інших патологічно змінених вен.

Як проводиться мініфлебектомія

Перед процедурою лікар визначає розташування варикозних вен, зокрема за допомогою ультразвукового дослідження.

Під час втручання на шкірі виконують невеликі проколи в ділянці варикозно змінених вен. Через них спеціальними інструментами окремі ділянки вени виводять назовні та видаляють.

Обсяг процедури залежить від кількості, довжини та локалізації варикозних вен.

Невеликі операційні доступи дозволяють уникати великих розрізів, характерних для традиційних хірургічних втручань.

Мініфлебектомія та інші методи лікування варикозу

Мініфлебектомія не завжди є самостійним методом лікування всієї варикозної хвороби.

Якщо обстеження показує патологічний рефлюкс в основній поверхневій вені, лікар може спочатку або одночасно застосувати метод лікування цієї вени. Сучасні рекомендації передбачають використання ендотермальної абляції, пінної склеротерапії або хірургічного лікування залежно від анатомії вен та клінічної ситуації. Варикозні притоки за відповідних показань можуть лікуватися одночасно з основним втручанням.

Таким чином, мініфлебектомія може бути частиною комплексного лікування, а не заміною всім іншим методам.

Підготовка до мініфлебектомії

Перед процедурою лікар проводить необхідний огляд та визначає обсяг обстеження.

Основним дослідженням є ультразвукове дуплексне сканування вен. За потреби можуть бути призначені лабораторні та інші додаткові обстеження.

Пацієнту важливо повідомити лікаря про лікарські препарати, які він приймає, супутні захворювання та попередні оперативні втручання.

Відновлення після мініфлебектомії

Тривалість відновлення залежить від обсягу втручання та індивідуальних особливостей пацієнта.

Після процедури лікар надає рекомендації щодо:

  • фізичної активності;
  • догляду за місцями проколів;
  • режиму навантажень;
  • використання компресійного трикотажу за потреби.

Компресійну терапію після втручання можуть призначати на певний період залежно від клінічної ситуації та виду лікування.

Повернення до звичного рівня активності відбувається відповідно до рекомендацій лікаря.

Яких результатів можна очікувати

Основною метою мініфлебектомії є видалення варикозно змінених поверхневих вен та зменшення пов’язаних із ними симптомів.

Після лікування може спостерігатися:

  • зменшення локального болю та дискомфорту;
  • зменшення відчуття тяжкості в ногах;
  • усунення видимих варикозних вен;
  • покращення зовнішнього вигляду нижніх кінцівок;
  • покращення якості життя.

Водночас лікування окремих варикозних вен не виключає можливості появи нових варикозних змін у майбутньому. Подальше спостереження та необхідність додаткового лікування визначає лікар.

Коли потрібно звернутися до лікаря

Консультація лікаря рекомендована при появі або посиленні:

  • варикозно розширених вен;
  • болю та дискомфорту в ногах;
  • відчуття тяжкості або втоми;
  • набряків нижніх кінцівок;
  • локальної болючості чи ущільнення вздовж вени;
  • змін шкіри в ділянці гомілок.

Своєчасна діагностика дозволяє оцінити стан венозної системи та підібрати оптимальний метод лікування.

Мініфлебектомія в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі проводиться мініфлебектомія за медичними показаннями.

Перед лікуванням пацієнт проходить необхідне обстеження, після чого лікар визначає обсяг втручання та можливість поєднання мініфлебектомії з іншими методами лікування варикозної хвороби.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.

Для планового звернення необхідне електронне направлення від сімейного лікаря або профільного спеціаліста.


chatgpt-image-14-serp.-2026-r.-14_06_33-1200x800.png

Геморой є поширеним захворюванням, яке може проявлятися кровотечею під час випорожнення, свербежем, дискомфортом, болем та випадінням гемороїдальних вузлів.

Тактика лікування залежить від вираженості симптомів та стадії захворювання. На початкових етапах зазвичай застосовують зміни харчування і способу життя, медикаментозне лікування та, за потреби, малоінвазивні процедури. При вираженому симптомному геморої може знадобитися хірургічне лікування.

Гемороїдектомія — це хірургічне лікування, спрямоване на видалення патологічно змінених гемороїдальних вузлів. Залежно від клінічної ситуації можуть застосовуватися класична або лазерна методика.

Що таке геморой

Гемороїдальні тканини є нормальною частиною анального каналу. Гемороїдальна хвороба виникає тоді, коли ці тканини збільшуються та починають спричиняти симптоми.

Внутрішній геморой класифікують за ступенем випадіння вузлів:

  • I стадія — вузли не випадають, але можуть спричиняти кровотечу;
  • II стадія — вузли випадають під час випорожнення, але самостійно повертаються;
  • III стадія — вузли випадають і потребують ручного вправлення;
  • IV стадія — вузли постійно перебувають зовні та не вправляються.

Окрім внутрішнього геморою, можуть виникати зовнішні гемороїдальні вузли.

Основні симптоми геморою

Прояви захворювання залежать від типу та стадії геморою.

Серед найпоширеніших симптомів:

  • кровотеча під час або після випорожнення;
  • випадіння гемороїдальних вузлів;
  • свербіж та подразнення;
  • дискомфорт у ділянці анального каналу;
  • біль, особливо при ускладненому перебігу;
  • відчуття неповного випорожнення або стороннього тіла.

Кровотеча з прямої кишки не завжди пов’язана з гемороєм. Тому при появі крові важливо пройти медичне обстеження для встановлення її причини.

Коли може знадобитися гемороїдектомія

Гемороїдектомія не є необхідною для всіх пацієнтів із гемороєм. Більшість пацієнтів із гемороєм I–II стадії та частина пацієнтів із III стадією можуть отримувати консервативне або малоінвазивне лікування.

Хірургічне лікування може розглядатися при:

  • симптомному геморої III–IV стадії;
  • значному випадінні гемороїдальних вузлів;
  • поєднанні внутрішніх і зовнішніх гемороїдальних вузлів;
  • повторних кровотечах;
  • вираженому болю або дискомфорті;
  • відсутності достатнього ефекту від консервативного чи малоінвазивного лікування;
  • інших медичних показаннях.

Рішення про операцію приймається індивідуально після оцінки стану пацієнта.

Класична гемороїдектомія

Класична гемороїдектомія передбачає хірургічне видалення патологічно змінених гемороїдальних вузлів.

Метод може застосовуватися при вираженій гемороїдальній хворобі, особливо коли є значне випадіння або поєднання внутрішніх і зовнішніх компонентів.

Обсяг операції та техніку втручання лікар визначає з урахуванням кількості, розташування та вираженості гемороїдальних вузлів.

Лазерне лікування геморою

Лазерна методика передбачає використання лазерної енергії для впливу на патологічно змінені гемороїдальні тканини.

Залежно від конкретної технології лазерне лікування може бути спрямоване на зменшення або зміну патологічно змінених тканин. Методика та обсяг втручання залежать від характеристик гемороїдальної хвороби та обладнання, яке використовується.

Вибір лазерного або класичного методу визначає лікар після оцінки клінічної ситуації.

Як обирається метод лікування

Перед лікуванням лікар оцінює симптоми, стадію гемороїдальної хвороби, характер випадіння вузлів, наявність внутрішнього та зовнішнього компонентів, а також попереднє лікування та його ефективність.

При виборі методу враховуються:

  • стадія геморою;
  • кількість та розташування вузлів;
  • вираженість симптомів;
  • наявність кровотечі;
  • ступінь випадіння вузлів;
  • наявність зовнішніх гемороїдальних вузлів;
  • супутні захворювання;
  • індивідуальні особливості пацієнта.

Не існує одного універсального методу, який підходить усім пацієнтам. Тактика лікування визначається індивідуально.

Підготовка до лікування

Перед операцією лікар проводить необхідний огляд і визначає обсяг передопераційного обстеження.

За потреби можуть призначатися лабораторні та інші додаткові дослідження.

Особливо важливо повідомити лікаря про всі лікарські препарати, які приймає пацієнт, супутні захворювання та попередні оперативні втручання.

При наявності кровотечі лікар оцінює її характер і за необхідності визначає додаткові обстеження, оскільки не вся кровотеча з прямої кишки пов’язана з гемороєм.

Відновлення після гемороїдектомії

Тривалість та особливості відновлення залежать від методу лікування, обсягу оперативного втручання та індивідуальних особливостей пацієнта.

Після операції лікар надає рекомендації щодо:

  • харчування;
  • режиму випорожнення;
  • гігієни;
  • фізичної активності;
  • догляду за післяопераційною ділянкою.

Важливо уникати закрепів і надмірного напруження під час випорожнення, оскільки це може посилювати дискомфорт та ускладнювати загоєння.

Після класичної гемороїдектомії можливий післяопераційний біль, а також інші ускладнення, тому пацієнт має дотримуватися рекомендацій лікаря та звертатися за медичною допомогою при появі незвичних або виражених симптомів.

Якого результату можна очікувати

Основною метою гемороїдектомії є усунення симптомних гемороїдальних вузлів та зменшення проявів захворювання.

Лікування може сприяти:

  • зменшенню або припиненню кровотечі;
  • усуненню випадіння гемороїдальних вузлів;
  • зменшенню дискомфорту;
  • покращенню якості життя;
  • зменшенню симптомів, які пов’язані з вираженим гемороєм.

Результат лікування залежить від стадії захворювання, обраного методу та індивідуальних особливостей пацієнта.

Коли необхідно звернутися до лікаря

Консультація лікаря необхідна при появі або повторенні:

  • кровотечі з прямої кишки;
  • випадіння гемороїдальних вузлів;
  • болю або вираженого дискомфорту;
  • свербежу та подразнення;
  • припухлості або болючого утворення в ділянці анального каналу;
  • симптомів, які не минають після самостійного лікування.

Особливо важливо звернутися до лікаря при значній або повторній кровотечі, сильному болю чи різкому погіршенні стану.

Гемороїдектомія в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі проводиться гемороїдектомія: класична та лазерна за медичними показаннями.

Тактика лікування визначається індивідуально після огляду та необхідного обстеження. Лікар оцінює стадію гемороїдальної хвороби, вираженість симптомів та особливості гемороїдальних вузлів, після чого визначає оптимальний метод лікування.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.

Для планового звернення необхідне електронне направлення від сімейного лікаря або профільного спеціаліста.


chatgpt-image-14-serp.-2026-r.-14_06_33-1200x800.png

Парапроктит — це запальний процес у тканинах, що оточують анальний канал і пряму кишку. Захворювання може перебігати в гострій або хронічній формі.

Гострий парапроктит зазвичай пов’язаний із формуванням гнійника, або абсцесу. Для нього характерні біль, набряк, почервоніння та інші ознаки запалення. Основним методом лікування сформованого аноректального абсцесу є хірургічний розтин і дренування.

Хронічний парапроктит часто розвивається після перенесеного абсцесу та може супроводжуватися формуванням анальної нориці — патологічного каналу між анальним каналом або прямою кишкою та шкірою. Нориці зазвичай потребують хірургічної оцінки та лікування.

Чому виникає парапроктит

Гострий парапроктит найчастіше виникає внаслідок інфікування тканин біля анального каналу. Інфекція може призводити до формування абсцесу, який супроводжується накопиченням гною.

Після перенесеного абсцесу в частини пацієнтів може сформуватися анальна нориця, через яку періодично виникають виділення та повторні епізоди запалення.

Симптоми гострого парапроктиту

Гострий парапроктит може розвиватися досить швидко. Типовими проявами є:

  • сильний або пульсуючий біль у ділянці анального каналу;
  • припухлість та почервоніння;
  • болючість під час сидіння, руху або випорожнення;
  • підвищення температури тіла;
  • загальна слабкість;
  • відчуття тиску або розпирання в ділянці запалення.

У разі глибокого розташування абсцесу зовнішні зміни можуть бути менш вираженими, хоча біль та інші загальні симптоми можуть зберігатися.

Симптоми хронічного парапроктиту

При хронічному перебігу захворювання симптоми можуть бути менш вираженими, але періодично повторюватися.

Можуть спостерігатися:

  • періодичний біль або дискомфорт;
  • повторні набряки та ущільнення;
  • гнійні або кров’янисті виділення;
  • поява невеликого отвору на шкірі біля анального каналу;
  • повторне утворення абсцесу;
  • подразнення шкіри через постійні виділення.

Такі прояви можуть свідчити про наявність анальної нориці, яка сформувалася після перенесеного запалення або абсцесу.

Як діагностують парапроктит

Діагностика починається з оцінки симптомів та огляду лікаря.

При поверхневому абсцесі діагноз у багатьох випадках можна встановити на підставі клінічної картини. Додаткові методи візуалізації можуть бути потрібні при глибокому, рецидивному або складному перебігу захворювання, а також при підозрі на складну анальну норицю. У таких ситуаціях можуть використовуватися МРТ або інші методи візуалізації за медичними показаннями.

Як лікують гострий парапроктит

При сформованому аноректальному абсцесі основним методом лікування є хірургічне розтин і дренування гнійника.

Під час операції лікар забезпечує відтік гною з порожнини абсцесу та усуває умови для подальшого поширення інфекції. Обсяг і спосіб втручання залежать від локалізації та поширеності запального процесу.

Антибіотики не замінюють хірургічного дренування абсцесу. Їх застосування може бути необхідним у певних клінічних ситуаціях, зокрема за наявності системних ознак інфекції або окремих супутніх станів.

Як лікують хронічний парапроктит

Хронічний парапроктит часто пов’язаний з анальною норицею. Тактика лікування залежить від її розташування, довжини, внутрішнього отвору та відношення норицевого ходу до анального сфінктера.

У відповідних випадках може виконуватися фістулотомія — розкриття норицевого ходу для його подальшого загоєння. При норицях, які проходять через значну частину сфінктера, можуть застосовуватися інші хірургічні методики, що дозволяють зменшити ризик порушення функції сфінктера.

Конкретний метод лікування визначає хірург після оцінки анатомії нориці та стану пацієнта.

Чому важливо своєчасно звернутися до лікаря

Гострий парапроктит не варто залишати без лікування. Невідкладне звернення особливо важливе при сильному або наростаючому болю, припухлості, почервонінні, підвищенні температури чи появі гнійних виділень.

Своєчасне лікування абсцесу дозволяє усунути гнійний осередок і зменшити ризик подальших ускладнень. Після дренування у частини пацієнтів може зберігатися або згодом формуватися анальна нориця, тому при повторних симптомах необхідно звернутися до лікаря.

Відновлення після хірургічного лікування

Тривалість відновлення залежить від виду втручання, локалізації та поширеності запального процесу, а також від індивідуальних особливостей пацієнта.

Після операції лікар надає рекомендації щодо догляду за післяопераційною ділянкою, харчування, режиму випорожнення та фізичної активності.

Важливо підтримувати регулярне та м’яке випорожнення, уникати закрепів і дотримуватися рекомендацій лікаря щодо догляду та контрольних оглядів.

Коли необхідно звернутися по медичну допомогу

Консультація лікаря необхідна при:

  • сильному або пульсуючому болю в ділянці анального каналу;
  • набряку, почервонінні або ущільненні;
  • підвищенні температури тіла;
  • появі гнійних або кров’янистих виділень;
  • повторному утворенні болючої припухлості;
  • появі отвору на шкірі біля анального каналу;
  • повторенні симптомів після попереднього лікування.

При значному погіршенні стану або виражених ознаках інфекції звернутися за медичною допомогою потрібно без зволікання.

Хірургічне лікування парапроктиту в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі проводиться хірургічне лікування гострого та хронічного парапроктиту за медичними показаннями.

Тактика лікування визначається індивідуально після огляду та необхідного обстеження. При гострому парапроктиті основним завданням є своєчасне усунення гнійного осередку. При хронічному перебігу лікар визначає тактику лікування з урахуванням особливостей анальної нориці та її відношення до сфінктера.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.

Для планового звернення необхідне електронне направлення від сімейного лікаря або профільного спеціаліста.


chatgpt-image-14-serp.-2026-r.-14_06_33-1200x800.png

Поліпи анального каналу — це локальні утворення, які можуть виникати в ділянці слизової оболонки анального каналу. Вони можуть відрізнятися за розміром, формою та будовою. Деякі поліпи не спричиняють виражених симптомів і можуть бути виявлені під час обстеження.

В окремих випадках утворення може спричиняти дискомфорт, кров’янисті виділення, відчуття стороннього тіла або травмуватися під час випорожнення. Тактика лікування залежить від характеристик поліпа та результатів обстеження.

Що таке поліп анального каналу

Поліп — це утворення, яке виступає над поверхнею слизової оболонки. Поліпи можуть мати ніжку або широку основу, бути поодинокими чи множинними.

За зовнішнім виглядом не завжди можливо точно визначити характер утворення, тому після його видалення отриманий матеріал може бути направлений на гістологічне дослідження.

Які симптоми можуть виникати

Невеликі поліпи можуть тривалий час не проявлятися. За наявності симптомів можливі:

  • кров’янисті виділення;
  • дискомфорт у ділянці анального каналу;
  • відчуття стороннього тіла;
  • травмування утворення під час випорожнення;
  • слизові виділення;
  • відчуття неповного випорожнення;
  • випинання утворення під час дефекації.

Подібні симптоми можуть виникати й при інших захворюваннях анального каналу та прямої кишки, тому для встановлення причини необхідна консультація лікаря.

Чому можуть виникати поліпи

Поліпи анального каналу можуть мати різне походження. Серед них трапляються, зокрема, фіброзні та запальні утворення, а також інші види поліпів. Для частини утворень немає чітко встановленої єдиної причини виникнення.

Тому самостійно визначити тип поліпа лише за його зовнішнім виглядом неможливо.

Як діагностують поліпи анального каналу

Діагностика починається з огляду лікаря та оцінки характеру утворення.

Залежно від клінічної ситуації можуть використовуватися додаткові методи обстеження. Якщо утворення потребує видалення, лікар визначає найбільш доцільний спосіб втручання з урахуванням його розміру та локалізації.

У випадках, коли утворення розташоване вище або його неможливо повністю оцінити під час первинного огляду, може знадобитися додаткове ендоскопічне обстеження.

Коли необхідне видалення поліпа

Не кожен поліп потребує однакового підходу. Видалення може бути рекомендоване, якщо утворення спричиняє симптоми, регулярно травмується або потребує уточнення його характеру.

Показаннями можуть бути:

  • кровоточивість поліпа;
  • постійне травмування під час випорожнення;
  • дискомфорт або відчуття стороннього тіла;
  • збільшення утворення;
  • випинання поліпа;
  • необхідність дослідити тканину для визначення її характеру;
  • інші медичні показання.

Рішення про видалення приймає лікар після оцінки конкретної клінічної ситуації.

Як проводиться видалення поліпа

Метод лікування залежить від розміру, форми та локалізації утворення.

Невеликі поліпи у відповідних випадках можуть видалятися методом поліпектомії. Для інших утворень може застосовуватися локальне хірургічне висічення.

Під час процедури лікар видаляє утворення з використанням відповідної техніки та, за необхідності, контролює стан операційної ділянки.

Вибір методу втручання визначається індивідуально.

Навіщо потрібне гістологічне дослідження

Після видалення поліпа отриману тканину можуть направити на гістологічне дослідження.

Гістологія дозволяє оцінити будову тканини та визначити характер утворення. Результат дослідження допомагає лікарю визначити подальшу тактику спостереження або лікування за потреби.

Саме тому навіть за відсутності виражених симптомів рішення про подальше спостереження після видалення залежить від результату дослідження.

Відновлення після видалення поліпа

Тривалість та особливості відновлення залежать від розміру і локалізації утворення, методу його видалення та індивідуальних особливостей пацієнта.

Після процедури лікар надає рекомендації щодо харчування, режиму випорожнення, гігієни та фізичної активності.

Важливо уникати закрепів і надмірного напруження під час випорожнення, щоб не травмувати післяопераційну ділянку та не перешкоджати її загоєнню.

Чи можуть поліпи з’явитися повторно

Можливість повторної появи утворень залежить від їхнього типу та індивідуальних особливостей пацієнта. Тому після видалення важливо дотримуватися рекомендацій лікаря щодо подальшого спостереження.

За необхідності лікар може рекомендувати контрольний огляд або додаткове обстеження.

Коли потрібно звернутися до лікаря

Звернутися до лікаря варто при появі:

  • кров’янистих виділень із прямої кишки;
  • болю або дискомфорту в ділянці анального каналу;
  • відчуття стороннього тіла;
  • випинання утворення під час випорожнення;
  • незвичних слизових виділень;
  • інших змін, які зберігаються або повторюються.

Не варто самостійно намагатися видалити утворення або визначити його характер за зовнішнім виглядом.

Видалення поліпів анального каналу в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі проводиться видалення поліпів анального каналу за медичними показаннями.

Тактика лікування визначається індивідуально після консультації лікаря та необхідного обстеження. Метод видалення залежить від характеристик утворення та клінічної ситуації.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.

Для планового звернення необхідне електронне направлення від сімейного лікаря або профільного спеціаліста.


chatgpt-image-14-serp.-2026-r.-14_06_33-1200x800.png

Анальна тріщина — це болючий розрив слизової оболонки або шкіри в ділянці анального каналу. Найчастіше захворювання проявляється різким болем під час випорожнення та появою невеликої кількості яскраво-червоної крові. У деяких випадках симптоми минають після консервативного лікування, однак при тривалому перебігу анальна тріщина може стати хронічною та потребувати хірургічного втручання.

Що таке анальна тріщина

Анальна тріщина виникає внаслідок пошкодження тканин анального каналу. Одним із важливих механізмів, які підтримують захворювання, є спазм внутрішнього анального сфінктера. Підвищений тонус сфінктера може посилювати біль та перешкоджати нормальному загоєнню тріщини.

Анальні тріщини можуть бути гострими або хронічними. Хронічна тріщина зазвичай має тривалий перебіг і може супроводжуватися додатковими змінами тканин у ділянці ураження.

Чому виникає анальна тріщина

Однією з поширених причин появи анальної тріщини є травмування слизової під час проходження твердих калових мас. Водночас захворювання може виникати й при частих рідких випорожненнях або інших станах, що спричиняють подразнення та травмування анального каналу.

До факторів, які можуть сприяти виникненню анальної тріщини, належать:

  • закрепи та тверді калові маси;
  • часті епізоди діареї;
  • тривале напруження під час випорожнення;
  • деякі захворювання кишечника;
  • запальні захворювання кишечника;
  • попередні травми або операції в ділянці анального каналу.

Основні симптоми анальної тріщини

Найхарактернішим симптомом є гострий біль під час випорожнення, який може зберігатися ще деякий час після нього. Також можливе виділення невеликої кількості яскраво-червоної крові.

При тривалому перебігу можуть з’являтися зміни шкіри біля анального каналу.

Симптоми анальної тріщини можуть бути схожими на прояви інших захворювань прямої кишки. Тому за появи болю або кровотечі важливо звернутися до лікаря для встановлення причини.

Як діагностують анальну тріщину

Діагностика починається з консультації та огляду лікаря. Метод обстеження визначається залежно від симптомів і клінічної ситуації.

Лікар оцінює характер болю, наявність кровотечі, тривалість симптомів та інші прояви захворювання. За потреби можуть призначатися додаткові дослідження для уточнення діагнозу або виключення інших причин симптомів.

Як лікують анальну тріщину

Лікування залежить від того, чи є тріщина гострою або хронічною, а також від вираженості симптомів.

На початкових етапах часто застосовують консервативні методи. Вони можуть включати заходи для нормалізації випорожнень, достатнє споживання рідини та клітковини, а також місцеве медикаментозне лікування. Для хронічних тріщин можуть застосовуватися препарати, що знижують тонус внутрішнього сфінктера.

Якщо консервативне лікування не дає достатнього ефекту, лікар може рекомендувати інтервенційне або хірургічне лікування.

Коли потрібна операція

Хірургічне лікування переважно розглядають при хронічній анальній тріщині, яка не загоюється після консервативної терапії, або при рецидивному перебігу захворювання.

Основним хірургічним методом є латеральна внутрішня сфінктеротомія. Вона полягає у контрольованому частковому розтині внутрішнього анального сфінктера, що зменшує його тонус і створює умови для загоєння тріщини. Сучасні рекомендації підтримують техніку, адаптовану до довжини тріщини, оскільки вона дозволяє зберегти високу ефективність лікування та зменшити ризик порушень утримання випорожнень.

В окремих пацієнтів, особливо за наявності факторів ризику порушення функції сфінктера, можуть розглядатися сфінктерозберігальні методики або введення ботулінічного токсину.

Чи є операція безпечною

Як і будь-яке хірургічне втручання, лікування анальної тріщини має потенційні ризики. Одним із специфічних ризиків сфінктеротомії є зміна контролю газів або випорожнень. Саме тому перед операцією лікар оцінює стан сфінктера та інші фактори ризику, а метод лікування підбирається індивідуально.

При виборі хірургічного методу лікар співвідносить очікувану користь лікування з можливими ризиками.

Відновлення після хірургічного лікування

Після операції важливо забезпечити м’яке та регулярне випорожнення, уникати закрепів і дотримуватися рекомендацій лікаря.

Тривалість відновлення залежить від методу хірургічного лікування та індивідуальних особливостей пацієнта. Лікар надає рекомендації щодо фізичної активності, харчування та догляду в післяопераційний період.

Коли потрібно звернутися до лікаря

Не варто відкладати консультацію, якщо біль під час або після випорожнення повторюється, з’являється кров у калі або симптоми не минають протягом кількох днів.

Термінового медичного обстеження потребує сильний біль, особливо якщо він супроводжується підвищеною температурою, ознобом або іншими ознаками інфекції. Значна або безперервна кровотеча також потребує невідкладної медичної допомоги.

Хірургічне лікування анальних тріщин у Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі проводиться хірургічне лікування анальних тріщин за медичними показаннями.

Тактика лікування визначається індивідуально після консультації лікаря та оцінки стану пацієнта. За потреби лікар визначає подальший обсяг обстеження та метод лікування.

Можливість отримання медичної допомоги безоплатно в межах Програми медичних гарантій НСЗУ визначається відповідно до умов чинного договору та відповідного пакета медичної допомоги.

Для планового звернення необхідне електронне направлення від сімейного лікаря або профільного спеціаліста.


chatgpt-image-13-serp.-2026-r.-14_55_43-1200x800.png

Варикозне розширення вен нижніх кінцівок є поширеним захворюванням венозної системи. Воно може проявлятися появою розширених та звивистих вен, болем, відчуттям тяжкості та втоми в ногах, набряками, судомами й змінами шкіри.

Тактика лікування залежить від вираженості захворювання, особливостей венозного кровообігу та результатів обстеження. У разі наявності показань може застосовуватися хірургічне або ендовенозне лікування.

Венектомія є одним із методів лікування варикозно змінених вен. Залежно від клінічної ситуації може виконуватися класичне хірургічне втручання або лазерне лікування вен.

Що таке венектомія

Венектомія — це метод лікування варикозної хвороби, спрямований на усунення патологічно змінених поверхневих вен.

Під час класичної венектомії варикозно змінені вени видаляють через невеликі хірургічні доступи. Лазерне лікування належить до ендотермальних методів абляції: під дією лазерної енергії стінки патологічно зміненої вени нагріваються та вена закривається.

Закриття або видалення патологічно зміненої вени не порушує кровообіг у кінцівці. Венозний відтік продовжується через інші функціонально повноцінні судини.

Вибір методу лікування залежить від анатомії вен, характеру та локалізації венозного рефлюксу, поширеності варикозних змін, супутніх захворювань та інших індивідуальних факторів. Єдиного методу, який підходив би кожному пацієнту, не існує.

Коли може бути необхідне лікування

Рішення про проведення втручання приймається після огляду та обстеження пацієнта. Інтервенційне лікування може розглядатися при симптомному варикозному розширенні вен та патологічному венозному рефлюксі.

Серед проявів варикозної хвороби, які потребують консультації лікаря:

  • біль або дискомфорт у ногах;
  • відчуття тяжкості та втоми;
  • набряки нижніх кінцівок;
  • судоми;
  • виражені варикозно розширені та звивисті вени;
  • зміни шкіри в ділянці гомілок;
  • трофічні зміни;
  • запалення поверхневих вен;
  • виразкові зміни, пов’язані з хронічною венозною недостатністю.

Не кожне розширення вен потребує оперативного лікування. Необхідність втручання та оптимальний метод визначає лікар після оцінки симптомів, стану венозної системи та результатів обстеження.

Діагностика перед лікуванням

Перед проведенням інтервенційного лікування необхідно оцінити стан поверхневих і глибоких вен та визначити джерело патологічного венозного рефлюксу.

Основним методом обстеження є ультразвукове дуплексне сканування вен нижніх кінцівок. Воно дозволяє оцінити анатомію вен, напрямок та характер кровотоку, виявити патологічний рефлюкс і визначити особливості венозної системи, важливі для вибору методу лікування.

За потреби лікар може призначити додаткові лабораторні або інструментальні обстеження, а також консультації інших спеціалістів.

Класична венектомія

Класична венектомія передбачає хірургічне видалення варикозно змінених вен через невеликі операційні доступи.

Залежно від характеру та поширеності варикозного процесу лікар визначає обсяг втручання та необхідну техніку. У деяких випадках хірургічне лікування може поєднуватися з іншими методами лікування вен.

Після видалення патологічно змінених вен кров продовжує відтікати через здорові венозні судини.

Лазерне лікування вен

Лазерне лікування є малоінвазивним методом ендотермальної абляції. Його суть полягає в закритті патологічно зміненої вени за допомогою лазерної енергії.

Під контролем ультразвуку через невеликий прокол у вену вводиться тонкий світловод. Лазерна енергія нагріває внутрішню поверхню вени, внаслідок чого її стінки закриваються. Надалі кровотік перерозподіляється на інші венозні судини.

Лазерна абляція є одним із методів ендотермального лікування варикозної хвороби. За відповідних анатомічних умов сучасні рекомендації розглядають ендотермальну абляцію як один із методів першої лінії для лікування варикозних вен із патологічним рефлюксом.

Як обирають метод лікування

Вибір між класичним та лазерним методом не здійснюється лише за бажанням пацієнта або за принципом «сучасніший метод кращий».

Лікар враховує:

  • анатомічні особливості вен;
  • локалізацію та поширеність варикозних змін;
  • наявність патологічного венозного рефлюксу;
  • діаметр та особливості ураженої вени;
  • стан глибокої венозної системи;
  • супутні захворювання;
  • результати ультразвукового дослідження;
  • можливі переваги та обмеження кожного методу для конкретного пацієнта.

Сучасні рекомендації передбачають індивідуальний вибір методу лікування. За наявності показань та відповідної анатомії може застосовуватися ендотермальна абляція, зокрема лазерна. В інших клінічних ситуаціях можуть розглядатися пінна склеротерапія або хірургічне лікування.

Як проходить підготовка до операції

Перед втручанням пацієнт проходить необхідне обстеження. Лікар оцінює загальний стан здоров’я, стан венозної системи та визначає оптимальну тактику лікування.

Залежно від клінічної ситуації можуть бути необхідні:

  • консультація лікаря;
  • ультразвукове дуплексне сканування вен;
  • лабораторні дослідження;
  • електрокардіографія;
  • додаткові обстеження за медичними показаннями.

Пацієнту необхідно повідомити лікаря про всі лікарські препарати, які він приймає, супутні захворювання, алергічні реакції та попередні оперативні втручання.

Відновлення після венектомії

Тривалість та особливості відновлення залежать від методу лікування, обсягу втручання та індивідуального стану пацієнта.

Після процедури лікар надає персональні рекомендації щодо фізичної активності, догляду за післяопераційними ділянками та подальшого спостереження.

У деяких випадках може рекомендуватися тимчасове використання компресійного трикотажу або інших засобів компресії. Необхідність компресійної терапії та її тривалість визначає лікар залежно від виду втручання та клінічної ситуації.

Поступове повернення до звичної фізичної активності відбувається відповідно до рекомендацій лікаря.

Якого результату можна очікувати

Основною метою лікування є усунення патологічного венозного рефлюксу та варикозно змінених вен, а також зменшення проявів захворювання.

Лікування може сприяти:

  • зменшенню болю та дискомфорту;
  • зменшенню відчуття тяжкості в ногах;
  • зменшенню набряків;
  • усуненню видимих варикозно змінених вен;
  • покращенню якості життя;
  • зниженню ризику окремих ускладнень варикозної хвороби.

Водночас лікування варикозної хвороби не гарантує, що нові варикозні вени не з’являться в майбутньому. Тому після лікування важливе подальше спостереження та дотримання рекомендацій лікаря.

Коли необхідно звернутися до лікаря

Консультація спеціаліста рекомендована при появі або посиленні симптомів варикозної хвороби.

Звернутися до лікаря варто, якщо:

  • з’явилися нові варикозні вени;
  • посилилися біль або тяжкість у ногах;
  • регулярно виникають набряки;
  • з’явилися нічні судоми;
  • змінився колір або стан шкіри на ногах;
  • виникла болюча, почервоніла або ущільнена ділянка вздовж вени;
  • з’явилися трофічні зміни або виразки.

Своєчасне обстеження дозволяє визначити стан венозної системи та підібрати оптимальну тактику лікування.

Венектомія в Рівненському обласному клінічному госпіталі

У Рівненському обласному клінічному госпіталі проводиться венектомія: класична та лазерна за медичними показаннями.

Перед лікуванням пацієнт проходить необхідне обстеження, після чого лікар визначає метод та обсяг втручання відповідно до клінічної ситуації.

Медична допомога надається відповідно до чинних умов Програми медичних гарантій НСЗУ. Можливість проведення лікування безоплатно в межах програми визначається відповідно до медичних показань та умов відповідного пакета медичної допомоги.

Для планового лікування необхідне електронне направлення від сімейного лікаря або профільного спеціаліста.

Венектомія та інші методи лікування варикозної хвороби підбираються індивідуально. Для визначення необхідності втручання та вибору оптимального методу необхідна консультація лікаря та обстеження венозної системи.


КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "РІВНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КЛІНІЧНИЙ ГОСПІТАЛЬ" РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ